З історії церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Стебнику
У 1989 році по Західній Україні прокотилася хвиля святкування ювілею 1000-ліття Хрещення України.
Спершу в містах, а потім і у селах встановлювали пам’ятні хрести і відправляли Св. Літургію.
В травні Стрий, Дрогобич, а у жовтні Радіо Ватикан оголосили, що святкування ювілею відбудеться у Стебнику.
Безліч людей прибуло у місто, і багатолюдна колона вирушила до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка ще залишалася православною. На подвір’ї біля церкви встановили пам’ятний знак, а освятив його о.Іван Гринчишин.
У святкуванні взяло участь багато провідників, а також кореспонденти з Австралії.
Через декілька днів біля церкви була відновлена символічна могила борцям за волю УСС та УГА. Активісти висипали її вночі, а наступного дня відбулося посвячення.
Організатором таких відважних вчинків та заходів часто виступав Михайло Яджак.
Незважаючи на всі ці події, зайти в церкву не було можливості, тому всі Богослужіння відбувалися на вулиці біля хреста. Це тривало майже два місяці. На холодному вітрі, часом під дощем і снігом люди благали в Бога кращої долі.
8 листопада 1989 року в день св. Дмитра біля цього хреста вперше відправив св.Літургію о.Петро Герилю-Купчинський, який відвідував стебничан у підпіллі ще з 1970 року.
А тим часом Україна починала відроджуватися. Православні церкви знову ставали греко-католицькими.
5 грудня 1989 року біля церкви зібралося більше двох тисяч людей. Всі вони були об’єднані одним бажанням: повернути храм Різдва Пресвятої Богородиці в лоно греко-католицької Церкви, незважаючи на те, що ключів у них не було, та й церкву охороняла міліція.
Як відкрилися важкі дубові двері, замкнені на два замки, більшість з них так і не знає. Проте очевидці розповідають, що в той день біля дверей безперервно молилася маленька дівчинка віком 46 років і просила Ісуса та нашу милу Діву Марію, щоб вони допомогли відкрити двері і чудо здійснилося.
Люди з піснями і молитвами ввійшли в церкву. З того моменту вона більше не зачинялася і не була порожньою. Люди чували, молилися день і ніч, чергували по змінах без їжі, без спочинку, боячись знову втратити свій храм.
А відбувалося це чудо завдяки активним і відважним парафіянам, серед яких І.Андрейко, Я.Котула, Л.Варивода, І.Мойсей, С.Андрейко, П.Стецишин, Й.Андрущак, Метіль та інші.
Аж поки не привезли зі Львова дозвіл-легалізацію на Богослужіння в грекокатолицькому обряді. Цього добилися з допомогою В’ячеслава Чорновола та Івана Геля.
Отож 15 лютого 1990 року храм був зареєстрований як греко-католицький, а парохом призначений о.Петро Герилюк-Купчинський. Незважаючи на похилий вік, він відразу взявся за працю.
Люди після років духовної темряви прагнули Бога і жадібно слухали проповіді. Прихід отця Петра до Стебника став тим великим духовним відродженням і просвіченням для мешканців міста.
Отець Петро просив помічників. Першим з них був о.Михайло-Андрій ЧССВ, але він належав до Гошівського монастиря, і йому довелося туди повернутись.
Наступними співробітниками були о.Володимир Бєляєв, о.Віталій Кирпа, о.Олександр Нахімов, о. Михайло Макаруха. Всі вони з різних причин досить скоро покинули парафію. Останнім з цього ряду був о. Володимир Лужецький, який у 1993 році утворив окрему парафію і заклав ще один храм у новій частині міста.
Довгий час о.Петру доводилося працювати самотужки. Аж у 2000 році на поміч прийшов о .Михайло Бучинський, редактор газети “Жива вода”, а у 2002 році о.Андрій Осередчук.
Перші роки після виходу з підпілля були дуже нелегкими для парафіян. У той час на церковному подвір’ї були тільки церква і дзвіниця. Не було ніяких господарських чи допоміжних споруд. Тому церква стала не тільки місцем Богослужінь, а й катехизацій, зборів, вистав та академій, які почали відбуватися згодом.
Люди масово йшли до церкви, особливо на великі свята.
Священики терпляче вислуховували всіх бажаючих сповідатись, адже багато з них щойно навернулися і сповідалися вперше. Такі обставини вимагали надзвичайно великої праці священиків.
Тодішній голова церковного комітету М.Яджак звернувся за допомогою до о.Дем’яна Богуна ЧСВВ. І незабаром в Стебнику розпочалася активна підготовка до Першого Св.Причастя, а провадили її сестри Згромадження Священномученика Йосафата. Діти приходили самі після оголошень в церкві, приводили своїх друзів, а часом і батьків. Місця для проведення таких катехизацій не було, тому вони відбувалися в церкві, а в теплий період року на вулиці, та налічували біля 60ти учасників, більшість з яких були діти.
Натонько, дякую за екскурсію і за цікаву історію відродження храму. Надзвичайно красиві фото. А на якому інструменті грає твоя Настуня? Поки писала ти ще фоток додала Напевне співає чи танцює. Така ж талановита як і мама - гарна кралечка
Як не їдете в наші краї, то хоть фото подивіться Отакі віртуальні екскурсії...
А мала моя і грає, і співає, і танцює, і на гурток сценічного мовлення ходить, і ще й вишиває. А грає вона на домрі, а додатково на гітарі, цього року будемо їй купувати.
-------------------- Фото завантажуємо на сервер Дрімфуда!!! На Радикал не можна!
Де б я на світі не була, Ти зі мною, Україно! Ти - моя мати, що дала, Мені мову солов'їну!
А мала моя і грає, і співає, і танцює, і на гурток сценічного мовлення ходить, і ще й вишиває. А грає вона на домрі, а додатково на гітарі, цього року будемо їй купувати.
Оце Талантище!!!!!! А вільний час у динтини хоч трохи є?? на ігри, забавлянки всякі
м. Стебник, церква Різдва Пресвятої Богородиці
12 квітня 2010 11:22
Навігація 
