Церква



А це я хотіла якось красиво ріку сфотографувати))) Шось не дуже вийшло добре...



Час збирати каміння



Вулики...



Алича жовтенька

Ось трохи квіточок-травинок-ягідок

Хатинка





Краса! Поставила цю фотку на робочий стіл собі





А це ми дойшли до ріки, через яку не було моста... Отам подалі видно машину, котра доїхала до ріки тай не знала якїм перебратись на другий берег... Вийшов шофер, покурив, набрався сміливості та рванув через ріку. А ми залишились будувати міст з камнів



Отак народжуються мости...

Лисичка



От як я бачила гори... Без вершків. Вершки з'їв туман. А чим далі, тим гірше ставало... Потім не видно було навіть що робилось за два метри...



Отут я ще посміхалась. Водоспад Гуркало.



Слимачок



Та... і тут я ще посміхалась, коли одягнулась в оцей плащ. Почався дощ і це була десь друга дня.



Оце стало останньою фоткою того дня.



Ніякого привалу чи шось в тому роді вже не було до десятої вечора. Бутерброд з паштетом та помідором і то на ходу... Ногу я все-таки умудрилась запхати повністю в річку, коли поскользнулась на камені... Хоча це вже було і неважливо... Ноги, руки і все інше ітак було мокре... Я вже встигла купу разів попрощатись з життям і подумати, чому я така виросла доросла, вроді не дурна, але ведусь на всякі авантюри, і ризикую своїм життям, коли в мене вдома малі діти і я їм ще потрібна. Для чого створювати собі проблеми і не йти нормальними стежками в гори, які протоптали купу туристів, а йти не зрозуміло з котрого боку і повертатись не ясно куди... Чи то людська вредність чи то просто спосіб доказати собі, що ти мудріший за когось чи що... я не знаю... але я не впевнена, що я повторю ще колись таку подорож. Занадто високу ціну можна за таке заплатити. Цілком реально було посховзнутись там на болоті, зірватись з тої гори та зламати собі хребет.

Хтось колись ходив вночі по лісі? Без фонарика? І по дорозі, по якій не знав де вийде? І чи не зустрінеш якогось ведмедя чи кабана? Страшно я скажу... дійсно страшно... Десь в десятій чи то в котрій... мені вже було то і не важливо ми вийшли в якомусь селі. За 8 км дальше від м. Сколе в котрому були повинні вийти. Тут же в селі знайшли пару баз відпочинку чи як їх там... За 30 грн з чоловіка нам дали переночувати, зробили теплого чаю, дали чисту постіль та калорифер, на якому вдалось підсушити хіба що шкарпетки. Дякувати Богу, що ми вийшли іменно там з лісу... а то всяке могло бути...

Кімната





Отаке цікаве оголошення в туалеті висіло



Пів восьмої ранку потрібно було бути вже на зупинці, бо мав їхати автобус...
Оце ранок вже





Отут ми спали...



Хатинки...

На зупинці автобусній автобус не зупинився. Пояснення було "Тому що в Сколе сьогодні базарний день і всі люди з сіл їдуть на базар" Прийшлось йти пішки 8 кілометрів до Сколе, щоб там сісти на автобус до Стрия.
Оце ми вийшли з того села вже...



Отакі-то справи....



А цей песик нас проводжав до самого Сколе... Потім ми зайшли в магазин, його залишили на вулиці і він пропав десь...



Отак собі ми бодренько йшли по трасі...



А мимо нас люди їхали на фірі на базарнийй день в Сколе. Потім ми навіть бачили, як вони повертались з покупками



От і цивілізація... Там була куплена шоколадка. Щоб хоч щось перекусити зранку



Потім ми дойшли до міста тай сіли на автобус... Отак з двома пересадками і доїхали додому...

А на гору я все-таки вилізла... І хрест на ній побачила... Але нічого навкруги крім туману не було видно. А хотілось залізти і очуміти! І сказати: "О, так, заради цього треба було так довго йти!"

Так ось, хлопчики і дівчатка... будьте чемні! Не ходіть в гори не тими що треба стежками, бо вас вовки з'їдять... Хоча може і все буде ок... але хто знає?

Класні фото, дуже гарно ти все описала

Цікава розповідь , дуже хвилююча. А обіцяні гриби хоч були ( ну крім лисички )?

Натонько дуже гарна а головне правдива розповідь про взяття гори Парашки. Мій син закоханий в ці гори. Кожного літа по кілька раз ходять в гори на кілька днів з палатками рюкзаками спальниками і т.д. Приходить ледве живий а зранку знову б уже мандрував . Сходили вони на Пікуй Піпіван Чорногори Говерлу. Це те що я пам ятаю. але не знала що це так важко і небезпечно.

Іванка, дякую!

idianka, та шось там було трохи... але так мало і в такому нещасному стані дойшло додому що аж смішно

лідуся, зовсім не хотіла страшити ... тепер певно будете переживати за сина постійно... Але в принципі, якщо люди підготовлені йдуть і з палатками і з добрий взуттям, і всім іншим, що вимагається для справжнього походу, то я думаю, їм нічого не страшно... І саме головне... якщо йдуть нормальними стежками.. протоптаними, а не шукають собі пригод на свій зад