За тиждень до Великодня святкується вербна неділя. Її ще називають, залежно від регіонів, „шутковою" або „квітною.” За легендою, коли Ісус Христос їхав на віслюку, то люди встеляли йому шлях пальмовими гілками, вітаючи Месію. З цього і пішов звичай святити гілки. У південних країнах пальми ростуть, тому до цього часу там світять гілки цих дерев. Але у нас нема пальм, тому наші предки були змушені вибрати якесь інше дерево. Їх вибір впав на вербу, і ми далі притримуємось його: святимо вербові гілки. Та й на ній раніше від інших дерев розпускаються бруньки.
В вербну неділю діти і дорослі збираються на службу Божу в церквах. У кожного в руках вербові гілочки, які зв’язані стрічкою. Після служби, коли священик покропить гілочки свяченою водою, діти стараються якнайшвидше проковтнути по кілька „котиків”(вербових бруньок). Як кажуть у народі, „щоб горло не боліло.”
Після Богослужіння дорослі і діти повертаються додому, і, якщо дома є такі, що не були в цей день в церкві, то їх б’ють свяченою вербою. При цьому, той, хто б’є, обов’язково примовляє:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
Або:
Не я б’ю – шутка б’є,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!”
Свячену вербу ставлять за образами. Деякі господарі після повернення з церкви садять декілька гілочок на городі. Це, кажуть, сприяє злагоді в родині. Ні в якому разі не можна її викидати: навіть дрібні гілочки треба спалити на вогні. Колись народні знахарі використовували свячену вербу для приготування цілющих напоїв: від ревматизму, від лихоманки, від головного болю.
Свяченою вербою господарі поганяють худобу, коли вперше після зими, виганяють на пасовисько. Це роблять для того, щоб нечиста сила не чіплялася до тварин.
Треба сказати, що звичай святити вербу дуже старий, і традиції, які шанували наші предки, збереглися до наших часів. Це гарне і урочисте свято, яке люблять дорослі і діти: адже можна вдарити вербовою гілочкою, а у відповідь почути: „дякую.”
Від вербної неділі починається активна підготовка до Великодня.
Навігація 
